В початку світової ночі
О, намарне, намарне літа
Квітли щиро, як очі дівочі,
Квітли повно, як ярі уста.
Налетів несподіваний вітер,
Обтрусив і розвіяв красу.
Тільки камінь серця розбитий
В наростаючу тьму понесу
Окривавленим скарбом скорботи
Та безрадісним свідком отрут.
Без луни, без пісень, без Голготи
Хтось там, десь там захоче — й умру
В початку світової ночі.
1926
|
|
|
