Ані вершин, ані низин,
Що зрошені в веселих водах, —
Сумне ристалище машин
Та мстива, зраджена природа,
Та небо, що його безкрай
Покинув Бог. І у повітрі
Асфальту й нафти злий коктайль
Розносять бісенята хитрі.
І чад стоповерхових скель
Обапол уличних каньйонів —
Шляхи безрадісних пустель
Для безнадійних перегонів.
Тут згашено життя і дух
І злобно визволено атом.
І чоловік навік потух,
І суду жде земля заклята.
30.VII. 1949
|
|
|
