І зламалось. І вже ні зростити, ні склеїть.
Дні проходять, як риби на темному дні.
Прямокутник блакиті в проваллі Бродвею.
Хвилі каменю й криці. Безсонні вогні.
Мертвий ідол машини явив півлюдину —
Суміш робота й мавпи, механіки й зла.
Як навчитися маєш — забути Єдину?
Розрубати тугу пуповину вузла?
Шкутильгатимуть роки — слизьгава дорога.
Гуркотітиме вибухом проклятий вік.
Будеш бачити, як — без Природи і Бога —
Повертатиме в прах Чоловік.
21.VIII. 1954
|
|
|
