Так довго був дволикий і двоякий...
Ось — путній вітер в сонці золотім,
І ловлять ніздрі рідний дим Ітаки,
І бачать очі свій родинний дім.
Каліпсо обіцяла вічну юність,
А Навсікая — та несла, як дар,
Безсмертну радість, серця многострунність,
Під снігом цноти — молодости жар.
Все проминув ти. Все здмухнув, як попіл,
Щоб ось віддать під тінню рідних віт
Себе — єдиній, вірній Пенелопі —
Як пізній плід невичерпальних літ.
16.IX. 1958
|
|
|
