Ти, як сестра, з’являєшся ізнов
Вже по наркозі пізнього туману.
Етером1 змито закипілу кров,
І сніг, як марля, ось ляга на рану.
І цілий світ біліє, як шпиталь
Для вояка, що зацілів по битві,
Що відчува життя посмертний жаль
І віддає свій віддих у молитві.
1955
|
|
|
