Так, ти — не май. Твереза осінь.
І герб твій — рівні терези,
Але твоя скептична просинь
Є глибша за наївну синь.
Дарма що досвід і пізнання
Незрілий стримують порив,
Та лиш в тобі любов остання
Достиглі простяга дари.
Ти не приваблюєш, не кличеш,
Але осяює життя
Джоконди усміх таємничий
Крізь гіркість мудрости й знаття.
Не дівчина, що вся — чекання
Й кантястих ліній гострий лет, —
Довершеність і спокій пані,
Корона літа й сяйво мет.
21.VIII. 1954
|
|
|
