Вивіркою — перебіжиш доріжку,
Ящіркою — перешмигнеш в кущі,
А я все збираю чебрець.
Джмелем — заплутаєшся у колись
непокірній чуприні,
Осою сядеш — на руку.
А рука не чує, бо в ній —
чебрець!
Вчора ж,
Якось заздалегідь,
Влетіла в кімнату —
звичайною чорною мухою —
І всю ніч перешкоджала заснути.
А на столику дихав чебрець.
...І виворожував — з пітьми літ —
Дідизну, степ, Синюху.
Пригадував: є там скеля,
що звалась колись Макітра.
На ній молодим сміхом
дзвеніли гучні вечори,
І, поки варили чумацький куліш
І співали, як верби шумлять в кінці
греблі, —
Внизу зітхала глибока Синюха,
Коливаючи лоном своїм
Небо, повне сузір,
І поснулі човни.
І розкривались серця, і навіть папороть
розквітала,
І той квіт
Був — любов.
...Ні, не можу заснути:
На столику диха чебрець.
20.VIII. 1959
|
|
|
