Вже кров’ю кленів перші рани
Позначив вересень в лісах.
Крізь туск, крізь ранішні тумани
День хилиться, від сонця п’яний,
І на осонні — загаса.
Міцна, лунка блакить з фаянсу,
Та павутиння смертний сон
Снує блаженний безрух трансу.
Й про «першу ніч залізну» Гамсун
Диктує сонцю в унісон.
1963
|
|
|
