Не треба мудрости — вона згашає синь,
І тьмарить обрії, і барви поглинає.
Вона, як кислина, з’їдає цвіт краси
І пахощі краде. І — от — краса зникає.
Не треба. Сонце серпня ще живить.
І осінь як весна. І літепло старече
Вогнем здіймається і окриляє плечі,
Щоб знятись в лет — хоч би на час, на мить.
13.XI. 1963
(Дев’ятий день смерті)
|
|
|
