Ти ніч оспівуєш, як я
Колись оспівував в тім віці
Праматір вічного буття.
А день гримить з каміння й криці,
А день палає й палить все,
Що ще живе, і ніжне, й любе,
І світові навбач несе
Несите пекло самозгуби.
І неминучість бачить зір
В нещадній ясності загину.
Ти ж в тайних літерах сузір
Шукаєш відповіді, сину.
31.VIII. 1951
|
|
|
