День таємничим шепотом шепоче,
Немов гіпнотизуючи: засни.
І не збагнуть, чого від мене хоче
Ця провесна останньої весни.
Заснуть, щоб перейти безболісно і глухо
В останній супокій? Чи в сні набрать снаги
На лютий змаг з неублаганним рухом
Історії? Беззбройний і нагий —
Ось ти стоїш. І по похилій площі
Все, все зсувається нестримно в темний низ...
І тільки океан зітхає і полоще
Скрай берега. І віє легкий бриз.
Над Атлантиком
Серпень 1956
|
|
|
