Ти все гадав про поле бою
І знов відвідав манівці,
Де щастя легкою стопою
Пройшло по тихім чебреці.
Пройшло. Зітхнуло. Відлетіло
(Чекало авто нанизу).
В ту мить це овдовіле тіло
Згубило радість і красу.
І от блукає без притулку,
Шукає втрачені сліди,
Й над річкою спадає гулко
Поріг осінньої води.
Лишилась тільки полонинка
Безмовним пам’ятником діб,
Що їх земна остання жінка
Прощала, стримуючи схлип.
6 — 7 — 8.VIII. 1965
|
|
|
