Позаду мла й нудна щоденна твань,
Буденний діл, де часом — майже вмерти...
Та ось літак перетинає грань
Приземлення.
І як рисунок стертий
Враз яскравіє, так, куди не глянь,
Та ж рівнина і той же вітер впертий.
Саскачевань звучить як Саксагань,
Херсонський степ — як прерії Альберти.
І люди — не пустеля і намет.
Вкорінених в тверду пшеничну ниву
Не захитать. Хай вітер долі дме
Й доба іще одну зготує зливу, —
Ці видержать у двійнику вітчизни
І першим внуком, і нащадком пізнім.
Едмонтон, 13.III. 1965
|
|
|
