Миколо Зерове, втративши сина,
Ти спромігсь написати сонет.
Поможи, це до тебе вимога єдина,
Бо наразі не маю інших мет,
Крім одної: вернути не рівновагу,
Тільки власне погоду духу (це знає кожен поет).
Не відвагу і навіть не спрагу,
А снагу відзискати ту «мову богів»,
Що не плач, і не сміх, і не спів,
А гарячий згусток життя, як розтоплена бронза.
Це вона — суцільним згустком живого —
Під подувом дивного бога
Акумулює дихання ритмічність,
І родить властиву форму,
І застигає у вічність.
2.IV. 1964
|
|
|
