...Вже стомився глухою щоденною грою.
Прогриміла епоха, а ти не гориш.
І на сцені все ті ж невідомі герої:
Теофан Прокопович, Панько Куліш.
Вдруге, втретє збрехав твій лукавий кратер
Під старече зітхання здрібнілих мазеп.
З-поза курських лісів вже вставав імператор,
Оглядав олов’яним оком степ.
Чи панцерний Петро? Чи бронзовий Микола? —
Не збагнуть. Але в постаті хижій все те ж:
І татарського кесаря вперте чоло,
І дражлива усмішка, і суміш одеж.
1926
|
|
|
