Ти не знала, що я — пломінний,
Що мене не згасить твоїй тьмі,
Що безсмертя моє не загине
В смертоносних завіях зими.
Божевільно клекочуть ямби —
Аж тепер я тебе пізнав!
Не сховала габою ганьби
Тебе чорна твоя весна.
Пізня правда гірка й пекуча,
Але язви гоїть вогонь:
Дожену через гори і кручі
День мій ярий на крилах погонь.
Коли треба, прудкіш за вітер
Продзижчить мій крилатий кінь, —
Лиш в обличчя жадібно розкрите
Рокотатиме далечінь.
25.VII. 1927
|
|
|
