Не бачу вас, сучасники і учні.
Стою один біля верстата слів,
Ллючи метал у рідну милозвучність.
На мовних руд нестриманий розлив
Кладете штамп — сентиментальну штучність.
І мертві душі удушають дух,
І Собакевич грає Хлестакова...
Але живу. Згораю. Не потух.
І ще дзвенить шорстка, жорстока мова,
Що змушує тремтіти і тримать
В ледачих пальцях ніж страсного слова,
Аж поки ранком завирує тьма,
Аж зарокоче широчінь Дніпрова.
1929
|
|
|
