Козак
Дівчино-душко! Серденько не знає,
Де козакова доленька гуляє;
Кінь вороненький того зажурився,
Що ще сьогодні води не напився...
Дівчина
Свіжий барвінку! Хто ж тобі без мене
Білу на полі постільку постеле?
Кому в чужбині ти промовиш слово?
З ким ти поділиш вірну розмову?
Козак
Крихто Марусю! Білую постелю
Сніг, завірюха у полі постелють;
Серцем сирітським, щирими словами
Буду балакать з буйними вітрами.
Дівчина
Голубе сизий, козаченьку любий!
Хто ж тебе в полі к серцю приголубить?
Хто тебе вкриє звечора легенько,
Хто тебе збудить досвіта раненько?
Козак
Яр між горами мене приголубить;
Густі тумани звечора прикриють;
Пуща над яром з вітрами розбудить;
Ранняя в полі роса личко змиє.
Дівчина
Серце-козаче! В далекій країні
Ти ж не забудеш об своїй дівчині?
Словом, хоч рідко, рідним відзивайся.
Та гірше всього — додому не гайся!
Козак
Буду я письма сльозами писати,
Буду вітрами письма присилати...
Де козакові, де в світі не бути,
Як тебе, серце, як тебе забути?!
Мені згадають темненької ночі
Дві ясні зірки — твої карі очі;
Серцю згадають милої любови
В ворона крила — твої чорні брови;
Рум’яні щоки — кущ в лозі калини;
Сосна в діброві — станочок дівчини...
Дівчина
Серця ж, козаче, не давай нікому
Та швидше, милий, вертайся додому!
Козак
Тоді я буду додому вертаться,
Як буде щука з голубом кохаться;
Як Дніпр наш буде синє море пити
Та буде хвилю назуспять котити...
Треба вірненько Дніпрові служити,
Прийдеться в полі головку зложити!
Дівчина
Хто ж тобі в полі очиці закриє;
Хто біле тіло до гробу обмиє?
Хто проспіває над тілом, козаче,
Викопа яму, як рідне, заплаче?
Козак
Крилами ворон очиці закриє;
Дощ із вітрами біле тіло змиє;
Кінь вірний яму виб’є копитами;
Дикі завиють звірі коло ями;
Намісто дзвонів — вороння закряче;
Біла на полі береза заплаче.
Кінь полетів — на вітрі грива має;
У воріт стоя, дівчина ридає.
В раннім тумані козаченько скрився;
В дівки рукавчик слізьми ізмочився.
Блудить, літає козаченько в полі;
Козацька охота — гірше неволі.
В три годи вітер ворона заносить;
Ворон дівчині кісточку приносить.
То ж тая кістка — козака милого;
Вже три годи — дівка вийшла за другого.
|
