Відсувайся, запір,
Із’їжджайте на двір,
Мої милії, ріднії гості!
Я до ранніх зорей
Недоспала ночей,
Виглядаючи вас у віконце.
Чи в зелений садок
Подихне вітерок —
І я думаю: то мої діти!
Чи з далеких толок
Задзеленька дзвінок —
Я гостей вибігаю зустріти.
Довго серце моє,
Серце матернєє,
Так, як рибочка, билося в грудях;
Часто очі мої
Позаплаканії
Вас шукали, ріднесенькі, в людях!
Моя рідна душа,
Душа матерняя,
У молитвах святих виливалась:
Вас, синів-соколів,
Із далеких країв,
Як здоров’я собі, сподівалась.
На родимій землі,
Діти рідні мої,
Успокойте з дороженьки кості!
Відімкнувся запір —
Із’їжджайте ж на двір,
Мої любії, ріднії гості!
|
