Шість літ щодня надіятись і ждати,
Шість літ в огні горіть і не згорать,
Удари стріл з руки коханої приймати —
І все прощать!..
Свій біль тяжкий я переміг любов’ю,
Для неї всі образи переміг
І виспівав тебе, омивши серце кров’ю,
Потоком сліз.
Зорій же ти, мій образе пречистий!
В тобі я власну мрію покохав...
Благословен той час великий, урочистий,
Як ти постав!
I ось тепер всім страдникам нещасним
В своїх піснях я образ той несу:
Відбити в душах їх сіянням чистим, ясним
Його красу.
Чернігів, 1910 р.
|
|
|
