Сунуться, сунуться хмари
Темні, брудні,
Наче злих фурій отари,
Мов ті привиддя страшні.
Вітер гуде-завиває,
Гілля зелене ламає,
Цвіт молодий обриває —
Цвіт навесні!
«Сонечка, сонечка з неба,
Світла й тепла!
Жити нам, житоньки треба!
Весно!.. ти нас завела...»
Тужить зелена діброва,
Плаче травиця шовкова,
Хилиться квітка чудова,
Квітка мала.
Сунуться, сунуться хмари —
Думи сумні.
Де ж ви поділися, чари,
Мрії щасливі, ясні?
Чи вже вам більш не рясніти,
А чи, як зірвані квіти,
В’янути тільки й марніти
В серці на дні?
Чернігів, 16 травня 1904 р.
|
|
|
