Тиха гармонія ночі.
Лагідно в височині
Сяють ласкаві, ясні
Зорі, мов янголів очі,
Мрійно-сумні.
В сяйві од шат променистих
Небо зітхає, тремтить, —
Мліє таємна блакить;
Місяць на хвилях імлистих
Марить чи снить.
Бачиться, в тиші глибокій
Крилами має весна;
Мляво хвилює луна,
Десь в простороні високій
Ледве чутна.
Легкий, як мрії зітхання,
Любий, як марево снів,
Лине з надхмарних країв
Повний краси, раювання,
Божеський спів.
Мовби в широкім просторі,
Славлячи бога свого,
Духи співають його.
Слухають місяць і зорі
Співу того.
Тихо бринять і зникають
В безвісті згуки ясні,
Гаснуть, як в морі огні,
І лебедять, і спадають
В душу мені.
1904 р.
|
|
|
