Чарівного весняного ранку, як
сонечко встало
І всміхнулось любенько і ясним
промінням заграло,
Тихо плавала хмарка в прозорій
та чистій блакиті,
В неосяжнім просторі — самотня,
однісінька в світі.
Задивилася хмарка на сонце і вся
зчервоніла:
Золотого проміння і втіхи вона
захотіла,
Захотілося їй пригорнутись до
сонця палкого —
І летіла, летіла вона, поспішала
до нього!..
І, сп’янівши від світла, зітхнула
в солодкім зомлінні
І, мети не досягши, розтанула
в яснім промінні.
1912 р.
|
|
|
