Що зі мною таке, я ніяк не збагну...
Мов я в серці ховаю якусь таїну,
Мов лелію в душі якийсь скарб дорогий,
Що сьогодні я радий, щасливий такий...
Легких образів, тіней проноситься рій
У прозорій імлі розколисаних мрій;
Виринають, зникають, заледве мигтять,
Буцім крилами ті херувими тремтять...
Чи побачив я в сні давню милу мою
І від неї почув знову слово «люблю»,
Чи то світлі надії, які пречуття,
Що так гарним здалось мені бідне життя?
А в душі все гудуть, все лунають пісні,
Все бринять у ній струни її голосні...
Як в тумані блуджу, не отямлюсь од сну;
Що зі мною таке, не збагну, не збагну!..
Катеринодар, 1901 р.
|
|
|
