|
Хто удить хитрістю велику славу,
Я правдою ловлю одну простоту;
Хто хитро позолочує мідяний,
А я вінець ношу без позолоти!
«Троїл і Кресіда». В. Шекспір.
Хто кохає край свій рідний
Для високої ідеї;
Я ж кохаю не для неї,
А для того, шо він бідний.
Хто любов свою до люду
Прибирає в пишні шати;
Я ж не хочу прибирати,
Бо любов моя без бруду.
Хто шукає щастя-долі
У розкошах та пишанні;
Я ж у щирому братанні
Та в труді на ріднім полі.
Хто на святі в честь Ваала
Віддає Красу в наругу;
Я в душі ховаю тугу
За красою Ідеала.
Хто вклоняється природі,
Коли їй складає оди;
Я ж співець тії природи
При кожнісінькій нагоді.
Хто від запалу кохання
Вміє вчасно утриматись;
Я ж кохати і кохатись
Рад до власного сконання.
Хто сміється для звичаю,
Хоч йому на серці й нудно;
Я ж сміюся привселюдно,
Бо веселу вдачу маю.
Хто соромиться признатись,
Що він чарку зажимає;
Я ж не п’ю... коли немає,
А як є — чому ж ховатись?
Хто, як рими не снуються,
Все натхнення дожидає;
Але я?.. Та хто їх знає,
Відкіля вони й беруться.
Одеса, 1902 р.
|
|
|
