Ти питаєш: чому я буваю чудний —
То дивлюся на тебе побожно,
То уперто мовчу, а мій погляд німий
Щось вистежує пильно й тривожно?
Моя люба! Ховаєш ти тайну якусь,
На лиці ж твоїм ласка і... маска.
Я нечемний роблюсь, я під маску дивлюсь,
Ти не гнівайсь на мене, будь ласка.
Твоя тайна для мене цікавий сюжет —
Я поет.
Ти питаєш: чому в самім розпалі втіх
На устах моїх усмішка грає,
І здається, що з них ось-ось вибухне сміх,
Хоч причини для сміху немає?
Моя люба! Мій розум — досвідчений шпиг,
А до того ще й блазень штудерний, —
Свідок фіглів твоїх і любовних інтриг,
Як він їдко сміється, химерний!..
Але жарти його це мій творчий секрет —
Я поет.
Ти питаєш: чому я натхненням горю,
Коли п’ю з твоїх уст поцілунок, —
Чи то правда, що я в ту хвилину творю
І готую тобі подарунок?
Моя люба! В душі моїй повно казок
І пісень танцюристого раю;
З тих пісень і казок я сплітаю вінок
І тебе тим вінком убираю.
В поцілунках твоїх я вже чую сонет —
Я поет.
Ти питаєш: чому я, зачувши про шлюб,
Надимаюсь і скривлюю губу,
Потім знов випростовуюсь гордо, як дуб,
Відганяючи думку нелюбу?
Моя люба! Ярмо вміє зносити раб,
А я вільний, як вітер у полі,
І тому ні для яких у світі приваб
Не віддам я коханої волі,
Не віддам для приваби і шлюбних тенет —
Я поет.
Київ, 1914 р.
|
