Я складу вам тріолет
Про поета і амура
На старий-старий сюжет.
Я складу вам тріолет
На сюжет: амур — поет,
Фоном буде нам натура...
Я складу вам тріолет
Про поета і амура.
Як звичайно, навесні
Захотів поет кохати
І складать свої пісні.
Як звичайно, навесні
Всі поети навісні
Йдуть за місто віршувати...
Як звичайно, навесні
Захотів поет кохати.
Але тихо... Це секрет!
В його серце вже підбилось.
І не міг кохать поет...
Але тихо... Це секрет:
Серце стерлось, як паркет,
Серце в любощах зносилось...
Але тихо... Це секрет!
В його серце вже підбилось.
Взявши довгий олівець
І великий жмут паперу,
Наш поет, мов той стрілець,
Взявши довгий олівець,
В ліс подався навпростець
Вдовольнять свою химеру...
Взявши довгий олівець
І великий жмут паперу.
Незабаром він присів
Край лісочку, на горбочку
І до неба очі звів;
Незабаром він присів —
І полився вищий спів
В поетичному куточку...
Незабаром він присів
Край лісочку, на горбочку.
Коли чує: «Не співай!.. —
Хтось до нього промовляє. —
Ти ревеш, мов той бугай...»
Коли чує: «Не співай,
Звуків ніжних не вдавай,
Бо їх решето не має...»
Коли чує: «Не співай!» —
Хтось до нього промовляє.
Зирк — а поруч з ним божок,
Вітрогон, амур крилатий,
Що сховався під бузок.
Зирк — а поруч з ним божок.
Долі — стріли і лучок,
А з пов’язки — тільки шмати.
Зирк — а поруч з ним божок,
Вітрогон, амур крилатий.
«Ох, біда! — мовляв амур, —
Я знічев’я... закохався!
Мав не серце я, а мур...
Ох біда! — мовляв амур, —
Бо тепер мій каламбур
«Мур-амур» на посміх здався.
Ох, біда! — мовляв амур, —
Я знічев’я закохався!»
«Що ж, — поет йому сказав, —
Жни тепер, що сам посіяв.
Добре ти колись влучав...»
«Що ж! — поет йому сказав, —
Ти ж не схибив, а попав —
От і вавку заподіяв!»
«Що ж! — поет йому сказав, —
Жни тепер, що сам посіяв».
Я скінчив свій тріолет
Про поета і амура
На старий-старий сюжет...
Я скінчив свій тріолет
Про цікавий пірует,
Що викидує натура.
Я скінчив свій тріолет
Про поета і амура.
1912 р.
|
