В душі моїй не згас, ще сяє образ твій.
Як часом стрінемось, твій погляд чарівний
В мені бентежить кров.
Та про любов твою, далекий друже мій,
Не марю я вночі в розпуці навісній, —
Нащо мені твоя любов?
Ти в царстві мрій моїх ввижаєшся мені
Такою гарною, в такій височині,
Якої в дійсності й сліду шукать шкода!
Твій образ — то мій твір; я так люблю його,
Як той фанатик любить божество,
Що геть далеко десь, мов зіронька бліда!..
Я зустрічі не жду, — не хочу я розбить
Твір мрій моїх святих і в серці погасить
Огонь життя мого, мій рай...
І ти її не жди і твору моїх мрій,
Що богом став мені в буденщині сумній,
Рукою грішною своєю не займай!
Написано у Відні 1895 р.,
пізніш виправлено
|
|
|
