І ти кляла!.. Твої уста,
Що про кохання говорили,
Посіла чорна клевета,
І ті уста... мене ганьбили!
Твої уста! Твої уста,
Що в поцілунках розцвітали,
Де сяла усмішка свята...
Мені прокльони посилали!
Нехай ти стала вже не та...
Чому ж вони не заніміли,
Твої уста? Бо ті уста
Ще ж не зів’яли, не змарніли!
Чернігів, 1906 р.
|
|
|
