На роздоріжжі, в пустелі німій, серед темної ночі
Впав знеможений раб, стративши сили свої.
Палко він волі бажав, лиха ж йому доля судилась:
Втікши з неволі, не міг зняти кайдани важкі,
Ось він зірвався, мов звір той, і дико поводить очима,
Рани криваві шкребе, виє від болю, вищить,
Знов за кайдани береться, і рве, і гризе їх зубами,
Та не порвати йому, ані послабити їх.
О, як подібний до нього і ти, нещасливий коханцю!
Глянь-бо у душу свою — раб той нікчемний се ти!
Чернігів, 1909 р.
|
|
|
