Вічний спокій... О, Боже ласкавий!
Знайде тіло натруджене спокій
В домовині глибокій...
А душа? О, премудрий і правий!
Чи даси ти їй спокій?
Чи даремні були її муки,
Сподівання і мрії надземні,
Її сльози таємні
І до тебе простягнені руки...
Чи даремні, даремні?
Ні, мій Боже! Проглине безодня
Тільки пам’ять, а душу — не зможе.
Тьму душа переможе.
Хай же діється Воля Господня, —
Все в руці Твоїй, Боже!
Вічний спокій... Не спокій могили,
А від злоб і тривог чистий спокій
В простороні високій,
Спокій вищої, творчої сили —
Вічний спокій...
. . . . . . . . . . . . . . . .
Боже сильний! Боже правий!
В сяйві ясному, святому,
Золотому.
В царстві вічності і слави
Дай душі цій одинокій
Вічний спокій.
Пригорни її до лона,
Як укохану дитину;
Як перлину
Прилучи до свого грона
Духів чистих, сил небесних,
Безтілесних...
І нехай у спільнім хорі
Так, як тут вона співала —
Умлівала,
Заспіває в смутку, горі
Пісню змученого краю
Там, у раю.
. . . . . . . . . . . . . . . .
Вічний спокій, вічний спокій
Дай їй, Боже.
І в безмежності глибокій,
Зореокій
Стрінь її Ти любо-гоже;
Там, в обителі високій,
Привітай її, ласкавий
Боже правий,
І даруй їй вічний спокій,
Вічний спокій...
Київ, 1912 р.
|
