Біля машини

Володимир Винниченко

— Я до двору не піду! — твердо промовила Хима й повернулася йти.

— Як не підеш? — скрикнув Ґудзик. — Значить...

— Хіба я такий страшний, — перебив його Ян, холодно усміхаючись до Хими. — Я не кусаюсь...

Хима кинула на його поглядом, трохи подержала його в невинних та ясних очах панича й повернулась до Ґудзика:

— Ну да, щоб вигадали що-небудь...

— Дурна! Ніхто нічого не вигадає...

— Еге, не вигадає... Ось і тепер усі дивляться сюди...

— Та хай дивляться, може, повилазить... А панич дадуть тобі заразом і виплату за той тиждень... Тобі ж грошей треба?

— Атож...

— Ну, от... Prosze раnа, їй за тиждень руб вісімдесят.

Янек хитнув головою, глянув іще раз на Химу й рушив до велосипеда.

— Вона піде, prosze pana, тільки так, ґедзкається... піде...

Янек пхнув йому руку, стрибнув на велосипеда і, торкнувшись злегка до кругленького картузика, хутко задріботів ступирями. Ґудзик ще трохи постояв, подивився на дорогу, чи не видко часом «модиски», і тихо пішов назад.

— Ху! От нема чогось модиски! — крикнув Карпо, кидаючи вила й дивлячись на Ґудзика, що проходив біля його. — Пошила б мені пальчатки... А я б їй зуби вставив із оцих вилок... Однак ріжки випадають!..

Ґудзик, ніби не чуючи нічого, але укусивши трохи губи, пройшов трохи й зараз же гукнув:

— Химо! Кидай граблі, іди до двору!

— Я не піду-у-у! — почувся голос Хими, і з-за машини виступила її постать з граблями.

— А я кому кажу йти!? Зараз же мені ступай... Візьмеш квіти і квитанцію на дворець... Чуєш?

— Ну да-а-а! — плаксиво крикнула Хима. — Я не хо-о-о-чу, нехай хтось другий піде...

— Гаврило! А ти знаєш, скільки ряботиння у модиски? — гукнув Карпо до високого тонкого парубка, що стояв недалеко від Ґудзика біля воза з снопами. — Так не знаєш? Мілійон та ще й двадцять, та під носом вісімнадцять. А приданого знаєш скільки? П'ятсот!

— Карпо!! — ледве здержуючись, скрикнув Ґудзик. — Як хочеш робити, так роби, а не хочеш, так забирайся к чортовій матері!

— Хе? — насмішкувато скривив губи Карпо. — Скажіть, які воші сердиті... Не люблять...

Він підняв вила і, схопивши ними навильник соломи, далеко шпурнув її від себе.

— Химко! — вмить заревів Ґудзик. — Довго ти там будеш копатись, закопало б тебе в сиру землю, кукло американська! Що, я жартую з тобою, чи якого чорта! Ступай мені зараз!

— Ну да-а, як дале-е-ко... — знову плаксиво скривила губи Хима.

— Ет! — рішуче підбіг до неї Ґудзик і, схопивши граблі, одкинув їх до лантухів із пшеницею. — Забирайсь!

Хима хмикнула ще раз, накинула краще хустку й тихо пішла від машини. Дехто гукнув їй вслід погану лайку, дехто мовчки вткнувся в роботу, а Карпо тільки зціпив зуби і навіть не подивився на неї.

Замовкло коло машини, як замовкає, бува, серед бурі й негоди.

Робили тихо, не співаючи, без сміху й жартів, немов чекаючи чого. Навіть Ґудзик не ходив за паровик, а понуро й суворо сидів на лантухах, спідлоба позираючи іноді по робітниках.

Чути було тільки ревіння й гудіння машини, вигуки хлопчиків-погоничів та тарахкотіння млинків.

Пройшов іще деякий час. З-за паровика, трохи задихавшись, з'явилася рум'яна, здорова Хима. Пошукавши очима й забачивши економа, вона з діловитим, поважним поглядом підійшла до його.

— Казали панич, щоб ви ввечері зайшли до їх, щось мають казать вам, — вимовила вона, подаючи якийсь пакуночок, загорнутий в папір.

— Не казав, про що? — не дивлячись на неї, спитав Ґудзик, беручи пакунок і ховаючи його в кишеню.

— Ні, казали тільки; щоб зайшли.

— Добре.

Хима повернулась і так само діловито почала шукати своїх грабель.

— Ось! — хитнула головою Федоська на землю біля себе, де лежали Химчині граблі. Хима підняла й зайняла своє місце, маючи все-таки такий вигляд, ніби нічого не трапилось і все йде, як слід йому йти. Дівчата мовчали.

Карпо зразу ж побачив по її лиці, по знайомому йому дуже виразі в очах і в куточках губ, навіть по тому, як вона ступала, що недурно Янек приїздив...

Він міцніше стулив губи, нахмурився і ще з більшим запалом замахав вилами. Солома далеко летіла через голови товаришів, які іноді поглядали на його, теж похмурі й суворі.

— Кидайте за мене! — вмить зупинився він і, кинувши вила, пішов повз машину до діжки з водою. Напившись, він утерся, підняв окуляри на лоба й тихо посунув побіля дівчат, іноді зупиняючись коло декого з них. Ґудзик пильно слідкував за ним, не встаючи з лантухів і похльоскуючи нагаєм себе по чоботі. Всі скоса поглядали на них крізь порох і полову. Машина ревла.

— Федосько! — гукнув Карпо, зупиняючись між Федоською й Химою, і скоса подивився на Химу. Федоська підвелась і озирнулась на його. — Тобі Ґудзя не дарував хусток?

— Ні... А що?

— А от нашій Химі не накупишся ніяк...

Хима, зачувши своє ім'я, озирнулась до них, але, не розібравши за галасом, незрозуміло подивилась на Карпа й Федоську. Карпо, ніби ухиляючись від воза, що саме під'їжджав до машини, підійшов зовсім близько до неї.

— Бідна Хима вже й не знає, куди їх ховати. То має хустку за Ґудзю, то за панича Янека, то за панича Станика... Клопіт!

Федоська засміялась і посунула полову до волока.

— Бреши-и-и! — з погордою кинула Хима, засовуючи граблі під машину.

— А що дав панич Янек, чи сережки, чи хустку?

— І сережки, й хустку! Ну, то що? Боюсь тебе, чи що? — повернулась вона раптом до його і прямо подивилася в очі. — Пхи! Злякалася!..

Карпо трохи змішався, не чекавши сього, але злість зараз же ще дужче закипіла і здавила йому груди.

— Авжеж! Поганому виду не буває стиду!

— Овва! Ти хороший!... Знаємо!

— Що ж ти знаєш?

— Нічого... Знаємо...

— Що ж ти знаєш?.. У-у-у, паршива! — злісно штовхнув він її ногою й повернувся йти.

— Ну, ти! Халамидро!.. Чого б'єшся? — скрикнула Хима. — Бо зараз скажу панові, як ти підмовляєш...

Карпо мовчки повернувся і, не давши навіть скінчить, знов іще дужче пацнув її ногою.

— Па-а-а-не! — жалібно закричала Хима, одсовуючись від його. — Халамидро!

— Ой Химко, гляди! — ледве здержуючись, проскрипів зубами Карпо, ненависно дивлячись на неї. — Бо і твоєму панові буде, і тобі перепаде...

— А чого б'єшся?.. Я тебе зачіпала?

— Ти чого чіпляєшся до дівки? — вмить почувся за ним голос Ґудзика. — Іди на місце!

— Я не подивлюся ні на твого батька, ні на паршивого Ґудзика, а так дам, що знатимеш! — не вважаючи на Ґудзика і не повертаючись, промовив Карпо. — Я тобі покажу, який я халамидро, ляцька помийнице.

— Карпе, ступай до соломотряса! — І між Химою й Карпом з'явилась постать Ґудзика. Всі покинули роботу і, то посхилявшись, то виступивши з-за машини, пильно дивились до їх. Тільки машина ревла й торохкотіла порожнім барабаном.

Карпо мовчки подивився на Ґудзика й, повертаючись іти, кинув до Хими:

— Я тобі покажу, паскудо, підожди!

— Сам ти паскуда... Халамидро!

Карпо вмить скажено сіпнувся й кинувся до Хими.

— Па-а-не! — заверещала та перелякано і, як опечена, зірвалася з місця.

— Карпе! — погрозливо крикнув Ґудзик, перепиняючи йому дорогу. — Не смій її бити!

— А тобі яке діло? — раптом спиняючись, люто повернувся до його Карпо. — Ти якого біса лізеш? Тобі яке діло? Га?

— Я тут хазяїн!

— Плювать я на тебе хотів!

— Я тебе плюну!

— Ти? — змірив його з погордою з ніг до голови Карпо і зареготався. — Ану, попробуй!

— Попробуєш!

— Ану ж, ну, попробуй! — насуваючись на його, підставляв йому бік Карпо. — Ну, бий же, бий!..

— Забирайся до чорта, мурло? Чого лізеш?..

— Та чого ти дивишся на його, Карпе? — почулось десь із купи робітників, що почали збігатись звідусюди. — Бий його, мироїда проклятого!... Гроші хай дає... Бий його!..