Ізнову муки люті і тяжкі...
Поміж людей живу я в самотині...
Ізнову серце рветься на шматки
І тихої мені нема й хвилини.
Ні, я між вас, о люди, не зазнав
Ні приязні, ні щирої любові,
І ні один між вас ще не сказав
Од серця щире і прихильне слово!
Один я, як і змалку ще бував,
Один зоставсь між вас усіх, о люди!
Коли я щастя знав і покохав —
Не вам за це я дякувати буду.
Не вам — о, ні! Поміж холодних вас
Жила одна душа святая —
Любові промінь в серці їй не згас,
Не згасне він і не згасає.
І та душа між вас усіх була
Так, як і я, бездольна й одинока,
І доля нас докупи ізвела,
Обох знайшовши на світі широкім.
І дяка тій душі одній моя
За щастя те, що я зазнав на світі...
Од вас же, люди, не навчився я
І, мабуть, не навчусь любити!
Навіщо ж ви на світі живете,
Коли не серце єсть у вас — крижина?
Нащо ж людями ви себе звете,
Коли забули, що таке людина?!
[1885]
|
