Ні, не радість в житті нам судилась усім,
Ми не щастям на світі впивались, —
Нас вітало життя тільки горем тяжким,
І ми з мукою, з горем збратались.
Тільки й знаємо ми, що стояти в борні,
Тільки й чуєм прокльон та ридання;
Не засяють вже нам ясно іншії дні!
Нам на щастя нема сподівання.
Але ж в серці у нас невмируща одна
Не згасає надія ніколи:
Не мине без пуття наша мука страшна,
Наша праця під гнітом неволі.
На могилах у тих, що в борні полягли,
Собі щастя збудують онуки
І промовлять: вони не даремно жили, —
Здобули-бо нам волю їх муки...
1881
|
|
|
