Природо-мати! кожен з нас змарнілих,
Життям важким натомлених та хворих,
Намучившись усім, що серце й душу
Вражає глибоко, — до тебе йде.
Велика мати всім! ти хворе серце
Так згоїти, зцілити в грудях можеш,
Як не загоїть людськая рука.
В порожньому житті немає втіхи.
Усе розбито, все!.. А ти сіяєш
Високою могучою красою,
Ти повна завсігди життя, надій, —
І кожен з нас іде до тебе душу
Надією тією напоїти,
Щоб щастя крихту хоч одну знайти.
Так, ідемо і просимо, благаєм
Нас пригорнуть на материні груди,
Нас приголубити, бо серце плаче,
Бо розривається воно від мук!..
І слухаєш ти нас, велика мати,
І пригортаєш — у холодне лоно,
Холодна, нас ховаючи навік...
1894
|
|
|
