Прийшов і квітень, сипле він квітками, —
Вони сміються з-під кущів до мене,
Веселі, чепурні, — і п’ють життя
З землі відмолоділої, пухкої,
З ласкавого повітря запашного,
З проміння теплого та золотого, —
Ростуть, живуть, радіють і цвітуть —
І вмруть вони, і вмруть, і зогниють,
Робак гидкий гнилизну поглине,
Не буде пахощів, краси не буде,
А буде смерть, гнилятина й гидота —
І не з самих квіток, ні, не з самих, —
З усього! Смерть обніме тут усе:
Оці мої істоти дорогії —
Моя дружина та моя дочка —
І я, і всі, кого люблю, чи бачу, —
Всі зробимось гнилизною, й робак
Нас поглине в своє гидкеє тіло,
І нажереться він і здохне сам!..
Навіщо ж сонце? Нащо ця весна?
Це все брехня, облуда та омана,
Це глузування з людської душі!
1894
|
