Я ніч не спав, — заснуть не мав я сили,
І бачив я, як зорі весняні
В досвітній час і мерхли, і біліли,
І потім всі погасли в далині.
І як туман хвилястими клубками
І воду скрізь, і землю повивав,
І світ увесь з землею й з небесами,
Здавалося, в тумані потопав.
Туман! туман! на сході не ясніло...
Невже й тебе, одвічнеє світило,
Він погасив, і смерть все обняла?
Але ще мить — і промінь рве завісу,
Дощ золотий линув на все з-за лісу:
То сонце йде, бог світу і тепла!
1888
|
|
|
