Хай, хто хоче, вірить силі,
І мечеві хилить шию,
І зневірений у правду
Віддає їм всю надію, —
Друзі кохані! Серця молодії
Інше нехай нас єднає:
Тільки на правду складаймо надії:
Правда сама не вмирає.
Хай, хто хоче, світ небесний
Дума людям погасити
І у темряву густую
Серце й розум їм повити, —
Друзі кохані! Про світ самий дбати
Будемо ми без упину:
Тільки тоді зможем щастя зазнати,
Світ як осяє країну.
Хай, хто хоче, з постолами
Лізе в душу до людини,
Щоб примусити всіх думать
Одновірно, без одміни, —
Друзі кохані! У нас хай пишає
Вільно і думка, і віра:
Там упокою людина зазнає
Тільки, де воля є щира.
Хай хто, правду занехавши,
Край свій рідний зневажає
І чужому йде служити,
І за свій його вважає, —
Друзі кохані! І душу, і тіло
Даймо за край свій єдиний,
Кожнеє слово хай буде в нас діло
Задля своєї країни!
Хай, хто хоче, в хаті власній
Замикається навіки
І рідні ніде не бачить,
Занехавши світ великий, —
Друзі кохані! Ми будемо жити
В спілці із людьми-братами:
Ми бо великої людськості діти, —
Згода хай буде між нами!
1889
|
