На небі проміння леліє і сяє,
На луках пишають рожеві квітки,
Впиваються співом веселі пташки,
Надія на щастя усе повиває.
Хоч промінь і згасне, пожовкнуть хоч квіти
І будуть без співів гаї та поля,
Та знов молодою устане земля, —
Весна її прийде красою повити.
Їй можна, природі одвічній, радіти...
Чи можна ж радіти тим бідним квіткам,
Що шлють вони усміх ясним небесам
Уранці сьогодні, щоб завтра не жити?
|
|
|
