Вранці, тільки сонце встане,
Я у сад свій вибігаю —
Скільки свіжого, ясного,
Скільки сяєва без краю!
Ясно листя зеленіє,
До квіток схилились квіти,
І пташки вгорі щебечуть:
«Тінь-цвірінь! Як гарно жити!»
Дві троянди я зриваю,
А на їх блищать перлини;
Квіти вмилися росою
У досвітнії години.
Дві троянди ті — рожеву
Пишну з білою сплітаю:
Се красу із чистотою
Я докупи тут єднаю.
1895
|
|
|
