I
Умирає мати,
Дочку покидає;
Не женитись батько
Жінці присягає.
На могилі в неї
Трава зеленіє,
А присяги батько
Держати не вміє.
Бере він у хату
Молодую жінку:
— Доглядай, — він каже, —
Мою ти дитинку!..
Вона ж сиротину
Добре доглядала:
На рік двічі білу
Сорочку давала.
Вона ж доглядала
Бідну сиротину:
Через день учила
Обідать дитину...
Зжурилась дитина,
Звелася ні на що,
А мачуха каже:
— Ліниве ледащо.
Роковеє свято,
Великдень, приходе,
Мачуха сирітку
З-за столу виводе:
— Ти паски вкусила,
То вже й розговілась,
Вставай та іди вже, —
Чого ще розсілась?
— Сорочки ти білі
Полюбляєш брати,
А того не хочеш,
Самій щоб надбати.
— Піди, стоїть прядка
У хижці в куточку,
Там сядь та й пряди ти
Собі на сорочку!
Пішла сиротина
Та не в ту хижину,
А пішла одвідать
Ненечку єдину.
Прийшла на могилу,
І к їй припадає,
Цілує землицю
І плаче й ридає:
— Ой мамо-голубко,
Якби ви устали
Та дочку єдину
Тепер зоглядали.
— Ой, мамо голубко,
Почуйте, як плачу,
Хоч голос подайте,
Хоч хай вас побачу!..
Ой плаче сирітка,
І плаче, й ридає,
Та ніхто з могили
Їй не відмовляє.
— Коли ж ти не хочеш,
Мамусю, устати,
Коли ж ти не можеш
Ні слова сказати.
— Візьми мене, мамо,
До себе до ями,
Нехай я не плачу
Гіркими сльозами.
— Нехай не вернуся
Я більше додому,
Не дай ти знущатись
Із мене нікому.
Ой плаче сирітка
І туже, й ридає,
Та ніхто з могили
Їй не відмовляє...
Додому вернулась
Бідна сиротина, —
Покинула доню
Ненечка єдина...
II
А бідная мати
Усе почувала,
Вона ж тоді зараз
Перед Христом стала:
— Пусти мене, Боже,
На землю із неба:
Пособити рідній
Дитиноньці треба!
І Бог бідну матір
На землю пускає,
І мати тихенько
Вночі зіходжає.
Приходе до себе,
У свою хатину,
Край порога бачить
Рідную дитину.
Тихо мати, тихо
У хату вступає,
В головах у батька,
В мачухи ставає:
— Прокиньтесь! — говорить. —
Прийшла я із раю,
За доньку-сирітку
Я вас покараю.
— Як ще прийду вдруге
І таке побачу,
Тоді перед Богом
Я тяжко заплачу
— І буду благати
На вас я карання
За ваше з моєї
Дитини знущання!
Прокинувся батько,
Мачуха схопилась:
Уся їх хатина
Сяєвом світилась.
Немає ж у хаті
Вже більше нікого,
А серце занило,
Із ляку тяжкого...
Уранці сирітка
Весела устала:
— Була в мене мама,
Мене цілувала,
Говоре, а батько
І мачуха знають,
Що правду та каже:
Її не займають...
III
Одмінилось дуже
З тієї години:
Не пізнаєш більше
Тепер сиротини:
Щонеділі в неї
Сорочка біленька,
Щонеділі в косах
Стрічечка гарненька.
Із мачухи мати
Сиротині стала,
Щиро доглядала,
З ока не спускала.
А сирітка матір
Мертву поминала,
Як щодня молитись
Богові ставала.
1892
|
