|
Непокірний
Борис Грінченко
|
— А, отже, громада каже, що буде жаліться, — ще лукавіше додав писар. — Нехай! Мені те й не свербить. А ось я їм покажу! Я їм школу розвалю і вчителя викину геть к чортам! — кричав уже, зовсім розсердившись, громадський репрезентант1, начальник од справника, пан старшина. І цього ж таки вечора, випивши добре в свого кума, він зайшов по дорозі до волості і почув, що в школі хтось гомонить, навіть співає. Розлютований за такі «непорядки», кинувсь у школу. Там був учитель і троє хлопців-ночувальників, — вони й співали. — Смирно! — гримнув старшина, відчиняючи двері і вступаючи в хату. — Смирно, я вам кажу, мат-тері вашій!.. Що ви мені тут кричите, діло робити в волості не даєте! Але ж учитель і тут не змовчав перед начальством і насмілився сказати йому, старшині: — Вийдіть зараз геть! — А, так ти, такий-сякий, начальство вигониш! Цить! Р-роздеру! Здається, після такого категоричного начальникового слова кожен мусив би скоритися. Тільки ж ледачого нічим не дошкулиш. І хоч і дуже дивно буде це всім, а мушу сказати, що вчитель вигнав старшину, — так-таки простісінько, взяв та й вигнав, бо був собі чоловік при здоров'ї та й палиця якась у руках у його була, — не диво ж, що старшина, хоч і дуже п'яний був, але ж не хотів змагатися з таким бунтівником і, вилаявшися ще раз чи двічі, вийшов геть. Другого ж дня після цього в волості довідались, що вчення в школі нема, а вчитель поїхав у повітове місто. — Хто ж його повіз? — допитувавсь у сторожа старшина, сердитий вельми, бо йому після вчорашнього вечора своя голова здавалася завбільшки з винницький казан. — Та Грицько Дараган. Та ще й набор: сказав — потім оддасте, як свої відберете. — Хм... Ну, Грицька треба буде провчити... — А що, — питався старшина на самоті в писаря, — чи не скоїться чого з того, що він поїхав? — Дурниця! Нічогісінько не буде! Сами побачите, — Заспокоював писар. Учитель повернувся, а за їм наспів і наказ од земської управи. Управа, перелічивши всі вчинки волосного старшини, прикро наказувала, щоб надалі цього не було, щоб волость уволяла справедливу волю вчителеву, а також щоб «донесла», на підставі якого права старшина робив усе «вище писане». Писар тільки всміхнувся, прочитавши те, і сказав: — Ну, ми напишемо такий одвіт, що довго він нас пам'ятатиме!.. «Він» — цебто вчитель.
III
Тут начальству пощастило. Проходячи одного разу двором, старшина побачив школяра, що ніс до школи якусь книжку. — А ну лиш, що воно таке? — подумав старшина й зупинив хлопця. — А хто тобі цю книжку дав, хлопче? Хлопець з острахом одмовив: — Учитель. — А дай її сюди! Хлопець тремтячими руками віддав книжку. — Ну, йди додому, — звелів йому старшина, а сам зараз же пішов у волость до писаря. — А гляньте, Хомо Григоровичу, що це за книжка? Писар розгорнув книжку. — Хм... що воно таке? А де ви її взяли, Михайле Степановичу? — А в школяра! Вчитель йому дав. — Вчитель? Ану, подивимось! І писар почав пильно з усіх боків розглядати книжку. «Географія», — читав він заголовок. — Хм... хто його зна, що воно таке... Потім він розгорнув посередині й почав читати: — «Дождь происходит от паров, которые поднимаются от водяных вместилищ вверх и собираются там в виде облаков»... А, ось де воно! Ось! Чуєте, Михайле Степановичу, в цій книжці що? Не од бога дощ, а од «паров». Он що! — То це, значить, книжка така... проти бога? — Конешно! — Так її й теє... і представити до начальства можна? — А всенепременно!.. Ну, тепер, голубчику, побачимо! Тепер я вшкварю! — гукнув писар. Але він поїхав ще порадитися до врядника. І вони вшкварили! Писар списав цілого аркуша паперу, та як списав! Я можу переказати його чудове писання тієї мовою, якою він сам його написав. «В Н-СКУЮ ЗЕМСКУЮ УПРАВУ Н-СКОГО ВОЛОСТНОГО ПРАВЛЕНИЯ
ДОНОШЕНИЕ Оное Волостное Правление имеет честь донести, что топливо для школы г-ну учителю всегда давалось в достаточности и ежели на каких два дня случилась приостановка, то единственно от недостачи общественных сум, которых недоставало. И на щот оскорблений, то никаких таковых оскорблений волостной старшина учителю не чинил, а наоборот всегда споспешествовал просвещения юношества и зайдя в школу как начальник отечески пекущийся о благосостоянии, чтоб узнать необходимое для школы, но г-н учитель без всякого на то внимания, поносными и дерзкими словами старшину изругал и выгнал прочь с устрашением палкою, каковую для совершенно неизвестных, но весьма вредоносных намерений, постоянно при себе имея, как бы угрожая спокойствию. И всякия другия г-на учителя жалобы единственно от того, что он на волостного старшину и писаря злобу имеет и постоянно имеет между волостью истязание в разсуждение разных будто бы чинимых ему причепок, каковых причепок он есть причиною, а онных не существует. Сам же г-н учитель нимало в школе не учит, а лишь занимается припагандою и книжки мыслей безбожных разширяет и разныя речи относительно против властей, чему примером крестьянин Герасим Рудый и свидетелем»... і таке інше. До цього додав ще й книжку, що старшина відняв: нехай начальство бачить. Урядник же написав своєму начальству ще краще. Він просто казав, що вчитель хотів зчинити на селі бунт розмовами та книжками, а доводом виставляв те, що мужики почали виявляти ще більшу непокірливість, бо зовсім нехотя знімають перед урядником шапки. Це все полинуло, куди треба... Трохи згодом начальство шкільне завітало в школу. Воно сказало вчителеві: — Що ви тут так погано поводитесь? Книжки якісь там, розмови... Бідолашний учитель хотів був виправлятися й доводив, що книжку ту, яку старшина відняв, дозволила не то цензура, а й «ученый комитет» у школі, але начальство не дало йому й договорити: — Це все добре, але ви чоловік невпокійний... Шукайте собі місця де-інде, — нам вас не треба. Учитель мусив шукати. Волосний старшина Пастушенко, поліцейський урядник Швидков, волосний писар Льовшин, сільський староста Губань і поштар Цупченко могли тепер пересвідчитися, шо ще існують способи скарати винного... 1 Репрезентант — представник. |