Через левади та городи
Два кума йшло з весілля до господи.
Бредуть, балакають про щось...
Аж ось
Де не взялась собака в біса —
Чи з-під воріт, чи із-за ліси, —
Присікалася, аж вищить...
Коли поглянуть — ще біжить,
Мабуть, з десяток, чи й не більше...
Та як напали — батю мій!
Одна гаразд, друга ще гірше.
Кіндрат маха ціпком мерщій.
— Ось не займай лишень, Кіндрате, —
Тут обізвавсь до його Клим, —
Я їх натуру знаю, брате:
Відчепляться... ось ну, ходім!
Та не махай і не дивись... —
От вони йдуть собі та йдуть.
Собаки й справді унялися,
А далі стало вже й не чуть.
Отак зависливії люди
(Вони є всюди!):
Якщо завидно їм — куди!
Брехати, мов собаки, стануть...
А ти собі іди та йди:
Набрешуться та й перестануть.
|
|
|
