За тридев’ять земель, у тридесятім царстві
Та в іншім государстві,
Якийсь-то хвабрий молодець
(Чи дворянин він, чи купець —
Про те вже не скажу вам, братця,
Щоб іноді не пробрехаться...)
Та що утяв!..
Послухайте! Узяв
Покинув жінку та й поплівся,
Хто його зна — куди й чого...
От потім чують про його,
Що десь він аж на двох жінках ще оженився, —
Такий пройдисвіт був!
От якось цар про се почув
Та зараз же бомагу й посилає,
Щоб беззаконника такого-то схопить,
Приставити у суд — і там його судить;
А всім судейським натякає,
Щоб ділом не вертіть
(Видно, цей гріх у них буває!),
А так йому, поганцю, присудить,
Щоб більше вже ніхто не важивсь так робить,
Коли на світі хоче жить.
«А якщо зробите не так —
Повішаю усіх, неначе тих собак».
Не знає бідний суд, де діться,
Усіх циганський піт пройма,
А ділові ладу нема:
Як не присудять — не годиться;
Бо вже доводилось судить —
Так капосний народ не дуже щось боїться...
Ну що його робить?..
Возилися, возилися
Та якось і вмудрилися
Прояву осудить.
Зібралися пани, поприбігали люди
Дивитися — що буде,
А суд гуртом рішив:
«Щоб беззаконника провчити, —
Опреділити,
Щоб він з трьома жінками жив».
Дивується народ та й дума: «От удрали!
Теперечки ж усі пропали:
Повішають дурних».
Аж ні! Поперед всіх
Повісився пройдисвіт на осиці
(Видно, жінки були завзяті птиці!).
Та й що ж ви думаєте? — Казус сей
Так налякав усіх людей,
Що більше вже ніхто із глузду не скрутився,
І досі не чутно, щоб хто на трьох жінках
В тім царстві оженився.
|
