Дві Бочки їхало колись селом,
Одна з горілкою, повненька,
Друга — порожня, тож слідком.
Та, що з горілкою, тихенько,
Повагом йде собі та йде;
Порожня ж так собі пустує,
Та так брика, та так басує,
Що аж на все село гуде.
Хто йде — із ляку швидш звертає
Та ще й налає:
«Який се враг її приніс?
Нехай їй біс!»
Хто про свої діла стрекоче,
Кому й не слід, коли захоче,
Тому усяк мерщій зверта,
Бо він такий, як Бочка та:
Усіх од себе проганяє.
Зате розумний чоловік
Живе тихесенько ввесь вік,
Не торохтить і не гукає —
Та й місце має.
|
|
|
