Один заможний господар
Надумався Вовків злякати.
«Що, — каже, — той вівчар, —
Собак дві сотні назбирати!»
Здається б, і гаразд було:
Вовки полохать перестали, —
Так друге лихо підросло:
Свої Собаки шкодить стали.
Аж жаль бере, як розказать:
З Овечок перше вовну драли,
А далі мняса забажали
Та й ну щодня Овець качать, —
До осені звели отару...
Зосталось, може, з пару,
Та й тих упорали під темну ніч,
Щоб більше не кортіло.
На се коротка річ:
Дурний порядок — дурне й діло.
|
|
|
