Частенько між людьми буває —
Один свою біду на другого звертає.
А іноді ще так крутне:
Не можна на людей, так він на біса спхне.
Щоб не наскочити на лайку,
Я розкажу вам байку.
Жив-поживав козак заможний Клим.
Вподобавсь він щасливій долі:
Де не повернеться, вона усюди з ним —
І дома, і у полі.
Шановний, добрий чоловік;
За те йому ввесь вік,
Сказать до прикладу, кувало і плескало.
І коники були, і пари три коров,
І плуг волів, і овечат чимало,
За огородом млин молов.
Довгенько щось, ще змалечку, у його
Оверко, наймит, жив;
Моторний парубок, дотепний хоч до чого,
Усе він знав, усе гаразд робив.
Ніякий чоловік з гріхом не розминеться, —
І в селах так, і в городах;
Хоч ходить кінь на чотирьох ногах,
Та й той не раз спіткнеться!
Тяглась пилипівка, усе було як слід;
Прийшла Оверкові годинонька лихая:
Нізчимний борщ йому обрид,
Капуста, і рулі, та ще кулага тая;
Скоромного, сердега, забажав;
Десь він од паничів чував,
Що скором здоровіше,
Та ще к тому й смачніше.
«Нехай же, — думає, — яєць я напечу.
Як буду у млині сидіти,
Наїмся досхочу —
Не буде так кортіти».
Дождавсь черги, пішов у млин
Та зараз же і заходився
Зробить почин.
Із дроту держальце скрутить він умудрився,
Туди яєчко примостив,
Недогарок в куточку засвітив
І над вогнем давай яйце вертіти, —
Розумного не треба вчити!..
Млин меле, стукотить,
Оверко думає: «Не треба і вечері...»
Аж тут хазяїн тиць у двері,
Роззявив рот, стоїть.
— А що се ти, Оверочку, готуєш?
Пилипівки укоротив?
Біду, чи що, на себе чуєш? —
Оверко й руки опустив,
— Я... далебі... і сам не знаю...
Зовсім отуманів...
Як воно скоїлось — і не вгадаю.
Се біс проклятий спокусив.
— Та брешеш ти! Я тільки вперше бачу, —
Десь угорі озвалось Чортеня, —
Перемудрив чортячу вдачу,
А на мене уся пеня.
|
