Ішов Старець по долині
З ламанцями у торбині;
Кругом поле зеленіло,
Хлібороба веселило.
— А у тебе, Старче сивий,
Нема поля, нема ниви, —
Вітер тихо промовляє,
Жалю серцю добавляє.
Скрізь безлюдно по дорозі;
Шумлять верби по облозі,
Вітер віє-виграває,
Старець слізоньки ковтає.
Аж назустріч із-за жита
Вийшла Доля грошовита,
Любо-мило засміялась
І до його обізвалась:
— Не плач, Старче, не журися,
Глянь на мене, звеселися;
Буде поле, буде хата,
Будуть коники-орлята,
І усякая худоба,
І розкоші, і шаноба.
Золотії бачиш гроші?
Із старого міхоноші
Вони зроблять пана, дуку,
Проженуть від тебе муку.
Тобі добре в світі буде,
Біля тебе будуть люди
На кишеню поглядати,
Медом речі поливати;
Пережив лиху годину —
Наставляй мерщій торбину, —
Кинувсь він... одна хвилина —
Настовбурчилась торбина;
Гроші сиплються, аж сяють,
Старцю серце звеселяють.
— Буде, — Доля обізвалась, —
Щоб торбина не прорвалась,
Бо тоді вже, як прорветься,
Все пропало, все минеться.
— Ні, не бійся, Доле мила! —
Каже Старець. — Торба ціла;
Помаленьку, потихеньку,
Ще, голубонько, хоч жменьку... —
Доля тихо засміялась...
Торба трісь — і розірвалась...
Старець з ляку торбу в полу,
Потім кинувся додолу,
Лап та лап — скрізь моріжечок,
А хоч би тобі шажечок...
— Доля ж моя, нене-доле! —
Він голосить на все поле. —
Гроші мої, грошенята,
Де ви ділись, лебедята?
Ой головка моя бідна,
І голодна, і безрідна,
Тепер ляже в домовину
На порожнюю торбину!.. —
І поплівсь він по дорозі...
Шумлять верби на облозі,
Вітер віє-виграває,
Старець слізоньки ковтає.
Моя байка, добрі люди,
У пригоді, може, буде;
Я подам вам раду щиру:
І при щасті знайте міру.
|
