Обридло Жабам, як на гріх,
В болоті жити самостайно;
Ніхто їх не чіпав, дурних,
Жили, плодилися звичайно...
Так ні, ще треба, мов, не так,
І заходились: «Квак та квак!
Чом короля у нас немає?
Усякий дурень, може, знає:
Орел — у птиць, Лев — у звірей,
Є королі і у людей, —
Хіба вже ми й не люди?
І докіль так ще буде?»
Розквакались, плигають, скрекотять, —
Приспіла чортова робота, —
Рішили зараз же послать
Найбільших десять Жаб на другий бік болота
Просить у Долі короля.
Надвечір посланці вернулись відтіля
І землякам гукати стали:
— Гей, ставте могорич! Ми короля придбали! —
І знов клопочуться: як короля стрічать,
Як підступить, як привітать...
Аж чують — щось шумить... всі разом закричали:
— Король! Король летить! — і повтікали.
Тут щось з розгону в воду бух,
А Жаби з переляку: — Ух! —
Який же там король став Жабам у пригоді?
Такий король, що сміх, та й годі:
Здоровий-прездоровий пень.
Стоїть він ніч, стоїть він день,
Сплилось до біса Жаб великих і маленьких,
Старих і молоденьких.
Повитріщались, мовчки ждуть,
От-от, мов, озоветься,
А пень стоїть, не ворухнеться.
— Ну, що якби йому гукнуть? —
Шепочуть Жаби. — Починайте!
Ось цитьте, потривайте...
Чого се він такий чудний?
Неначе неживий? —
І зараз плиг одна, плиг друга... він нічого.
І Жаби годі вже мовчать,
Плигають сміло і кричать.
А деякі позлазили на нього
Та ще й сміються відтіля —
Не боїмось, мов, короля!
Додумались вони, що із такого дива
Не буде пива.
І почали вередувать:
— Не хочемо! Не треба нам такого!
Ходімте Доленьку благать,
Щоб короля дала живого,
Щоб він усюди походив,
Щоб жаб’ячий народ, болото звеселив! —
І Доля Жабам догодила —
Лелеку королем зробила.
— От, — кажуть Жаби, — сей не так!
Хоч любо глянуть: і крилатий,
І довгоногий, і носатий,
І ззаду, й спереду козак! —
Недовго Жаби навтішались,
Бо виявилось те, чого не сподівались:
Лелека зразу холоду нагнав
І Жаб дурних клювати добре став, —
Найбільше молодих вподобав він ковтати:
Що день — десятків два і поминай як звати!
— От тобі, — кажуть, — дожились! —
І знов благати Долю поплелись:
— Ой Доле, змилуйся в пригоді!
Напало лишенько, та й годі:
Король просвітку не дає,
Клює нас та клює!
— А годі вам, не докучайте!
У вас усе недобрий час, —
Сказала Доля, — вибачайте!
Просили двічі — буде з вас, —
Прийшлося Жабам горювати.
— Немає правдоньки, і де її шукати?
Нум плакать, нум... —
І досі нумкають на глум.
Не гріх сказать, що й люди так, як Жаби,
Частенько дурощі снують,
А доснуються до нахаби —
Тоді вже лихо тчуть.
|
