Снігур, в гаю гуляючи,
Синичку кохав
І, скачучи на дубочку,
Любенько співав:
— Биструшечко, вертушечко,
Синичко моя!
Чом не скачеш ти до мене,
Як до тебе я? —
Усміхнулася Синичка
І хвостиком верть:
— Нагадав хтось тобі лихо,
Як тій козі смерть!..
Нам з тобою, Снігурику,
Під снігом не жить, —
Буде мене в чужім краї
Ясне сонце гріть. —
Минулося теє літо,
Настигла зима;
Сидить Снігур на дубочку,
Синички нема.
В гаю вітер повіває
І снігом снує;
Снігур сидить на дубочку
І плете своє:
— Биструшечко, вертушечко,
Синичко моя!
Чи згадуєш ти про мене,
Як про тебе я? —
Підморгують вражі Галки:
— Отак, перетак!
Розійшлося коханнячко:
Та — в ріпу, той — в мак... —
Обізвалась у ліщині
Старая Сова:
— А що ж, — каже, — на сім світі
Усяке бува.
Довелося й мені бачить:
Не в однім дворі
Отакії точнісінько
Сидять Снігурі.
|
|
|
